"Літній табір "Сімейна школа натхнення"
Юлія Дащук: "Літній табір "Сімейна школа натхнення" – це можливість хоч ненадовго дати волинським дітям радісне, безпечне і щасливе дитинство".
У липні 2025 року 9 великих прийомних волинських родин відпочили та перезавантажились у таборі "Сімейна школа натхнення", організованому МБО "СОС ДИТЯЧІ МІСТЕЧКА" Україна в межах проєкту «Підтримка реформи Кращого догляду у Волинській області шляхом посилення соціальних послуг та системи догляду за дітьми»
Впродовж 4 днів 90 дітей разом із батьками-вихователями оздоровлювались та соціалізувались в самому серці Шацьких озер – санаторії Лісова пісня. "Сімейна школа натхнення" подарувала їм відпочинок, яскраві враження, натхнення, турботу та підтримку.
Чому такі табори важливі як етап підготовки молоді до самостійного життя – аналізуємо у розмові із фахівчинею найстаршої групи табору (підлітки 15-19 років) – Юлією Дащук
- 4 дні ви прожили з підлітками багато емоцій під час спілкування. Які емоції спостерігали найчастіше?
Ю.Д: Це були незабутні чотири дні. Одним із завдань, яке ми виконували з нашими підлітками, це були власне емоції. “Які емоції Ви відчуваєте?”, – запитували ми. І майже 70% дітей сказали, що вони відчувають щастя. Щастя в тому, що вони тут, щастя, що вони знайшли друзів, однолітків, людей з якими їм комфортно, гарно, добре і це не може не тішити нас, як людей, які протягом чотирьох днів працювали з ними.
- Чому таке важливе спілкування на природі, в комфортних безпечних умовах?
Ю.Д: Сьогодні діти перебувають в середовищі цифрового суспільства і їм дуже важливо комунікувати. В рамках чотирьох днів табору ми намагалися запропонувати підліткам такі заходи, або такі активності, які б допомагали їм працювати в команді, відкривати особистості та поважати інших. Також ми вчили підлітків та молодь комунікувати, презентувати себе та свій потенціал. Як на мене, нам це вдалося, бо ми бачили в очах дітей радість, спокій і вони насправді говорили один з одним, вони налагоджувати місточки довіри і комунікації, яка є дуже важливою в нашому сьогоднішньому цифровому суспільстві. Ну і розуміємо, що навички комунікації і взаємодії в групі, командна робота - це основа для успішної країни. Ми переконані що ці підлітки, які завтра підуть у ВИШі і будуть відновлювати і відбудовувати нашу країну, мають спільно формувати ці стратегічно важливі речі і гарно працювати між собою.
Різні, але рівні
- Ви також працювали із прийняттям, адже в вашій групі були саме підлітки і молодь з різними видами інвалідності. Яким чином налагоджували комунікацію і прийняття так, що вони діяли як єдина команда?
Ю.Д.: Насправді це було дуже продумано. На початку нашого спілкування і нашої роботи ми сформували правила, за якими мала жити наша група. Важливо, що саме представники нашої когорти підлітків нам і запропонували ці правила, означивши те, що їм важливо. Спираючись на них, ми вибудовували діалог взаєморозуміння, взаємопідтримки і взаємоповаги в групі. Ці правила дійсно діяли протягом усіх чотирьох днів. Особливо помітно це було під час пішого походу в рамках екологічної стежки «Лісова пісня», під час якої наші учасники були разом. Там оця взаємопідтримка відчувалась по-особливому, адже вони різні навіть у можливості долати певні відстані: хтось може йти швидше, хтось може йти повільніше, але ми були спільною командою, тому адаптовувались один до одного. Це перший блок.
Другий блок взаєморозуміння і співпраці - ми працювали над тими речами, які є індивідуальними для кожної людини і тими, що їх об'єднує. Це була групова робота, під час якої вони робили свою квітку співдії, що допомагала їм комунікувати один з одним.
З приводу прийняття, ми застосовували ще одну малознану, проте ефективну методику: техніку роботи із “тихими” книгами. Це цікава інноваційна методика, в рамках якої розвивається і креативність, і співпраця в команді, і проговорення моментів, які можуть бути складними, або не зовсім зрозумілими. Завдяки можливості побачити в картинах щось близьке саме конкретній дитині, вона може долати власні страхи і ці книги нам в цьому допомагали.
Загалом, робота і спілкування, а також поєднання активностей були абсолютно комфортними, зручними і навіть діти з особливими потребами відчували себе, як на мене, дуже природньо і гарно.
Також ми працювали в рамках туристичних маршрутів і це окремий кейс, коли підлітки, які мають сили, просто піднімають на руки дітей з особливими потребами і допомагають їм пройти конкретний екскурсійний шлях. Це було дуже трепетно і це про ту взаємопідтримку і виховання, які ми намагалися вкласти в голови нашим підліткам і вихованцям.
- Який найпам”ятніший момент цього табору для вас і для підлітків, з якими ви були разом?
Ю.Д.: Напевно, це активності, спортивні ігри і руханки, під час яких діти завжди усміхалися і комунікували один із одним. І, напевно, перебування на свіжому повітрі, в атмосфері відносного спокою і тиші. Це допомагало дітям розкритися по-особливому, тому хотілося кожну хвилину присвятити природі і перебуванню тут, на свіжому повітрі, біля озера серед лісу, щоб діти відчули особливість цих місць і тишу. Ми намагалися повернути їм дитинство, хоча б на кілька хвилин – тихе, мирне, спокійне і щасливе.
Крок до майбутнього
- І ще один елемент, який зараз є викликом для суспільства в цілому. Це соціалізація підлітків та молоді. Чому ось таке спілкування важливе як елемент соціалізації?
Ю.Д.: Сьогодні дуже часто діти закриті, кожен перебуває в соціальних мережах і ми це бачили навіть тут, в перші дні роботи. Діти мені трошки нагадували таких маленьких їжачків: кожен ніби був сам по собі. Але потрохи вони почали довіряти одне одному і чути тих, хто поруч. Коли вони працювали в групі, в команді, це допомагало їм відкритися. Сучасні підлітки (діти 15-19 років), це діти, які пережили ковід, вже кілька років повномасштабної війни і вони не завжди мали можливість бути чи в класах, чи на уроках, і часто це було навчання в Zoom. Тому коли вони тут відчували себе в групі, в команді, це однозначно неймовірний новий досвід і цей елемент соціалізації їм точно буде допомагати в майбутньому. Також це та згуртованість, про яку сьогодні ми так багато чуємо і говоримо. Це метод, завдяки якому діти, які завтра будуть виходити в світ і будуть відкривати себе, будуть впевненішими, вони зможуть ставити собі амбітні цілі, йти до них, рухатися і знову ж таки - будувати нашу країну.
- Чому Ось такі табори роблять особливо підлітків адаптованішими до дорослого життя?
Ю.Д.: Завтра вони вийдуть в світ. А насправді світ жорстокий і кожен з нас мусить вчитися працювати в різних ситуаціях. І якщо тут - десь в ігровій формі, десь у тренінгові формі, ми можемо пройти і проаналізувати певні виклики, проговорити страхи, з якими можуть стикнутися діти, то завтра, коли вони вже безпосередньо будуть обличчя в обличчя мати таку ситуацію, вони точно згадають, що в таборі ми робили такі речі і вони подолали важкі моменти. Тому в певних складних ситуаціях вони точно використають отримані тут знання і в подальшому будуть впевненішими.
Ще один із кейсів, які отримали у таборі "Сімейна школа натхнення" - підлітки дуже багато запитували про наш досвід з моєю колегою Ольгою. Ми ділилися тим, а як ми виходимо з тієї або іншої ситуації, а які цілі ми собі ставимо, а які мрії у нас є і як ми їх досягаємо? Тобто, тут мова йде не так про якісь вправи, які ми з ними робили, а про власний досвід, який ми їм передавали. Вони, як губки, його увібрали і в майбутньому захочуть повторювати. Для дорослих важливо розуміти, що підлітки і молодь хочуть певної рівності: не “вчитель – вихованець”, а “рівний-рівному”. І це дає неймовірний результат.
Унікальний волинський досвід
- Працюючи в групі з підлітками, ви відчували «родинне». Через що воно відчувалося і чому це дає ефект і для батьків, і для самих дітей?
Ю.Д.: Так, насправді було відчуття «родини» і ця родинність з кожним днем, прожитим разом, все більше і більше посилювалася. Формат сімейного табору, це дійсно унікальний досвід. Ми бачили це і в комунікаціях, і в запитаннях, і в проханнях, які діти і нам давали. І коли ми просили їх чи про допомогу, чи про підтримку, чи про реалізацію якихось проектів, ми бачили що є довіра. Довіра в сім'ї – це, напевне, один із найважливіших елементів. Другий момент - це напевно співпраця і та любов, з якою ти звертаєшся до них. І відчуваєш ту любов в зворотньому напрямку. Тому ми стали вже великою сім'єю, маємо спільний телеграм-канал, де вже обмінюємося ідеями, думками та якимись проханнями. І ми обов”язково будемо рухатися вперед в цьому напрямку.
___
Проєкт «Підтримка реформи Кращого догляду у Волинській області шляхом посилення соціальних послуг та системи догляду за дітьми» впроваджується Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та Консорціумом партнерських організацій за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Швеції. В Консорціум входять: ГС “Українська мережа за права дитини”, МБО «БФ «СОС Дитячі Містечка» Україна», МБФ “Українська фундація громадського здоров’я”.
